Батько-засновник

За звичай не кожне місто може пишатися іменем свого засновника, більшість з них загубилися у темряві віків, перетворившись на легендарних «Ромулів». Тим паче село. Старій Збур’ївці пощастило, її величність історія зберегла (хоча й намагалась приховати) ім’я батька-засновника. Панас Федорович Колпак козачий полковник. Панас Федорович походив із малоросійських старшинських дітей. Його батько мав свій зимівник, заселений вихідцями із різних «дозволених правительством мест». Зимівник знаходився на лівому березі річки Орель (Єкатеринославського намісництва, пізніше Ново-Московського повіту). В цих казкових місцях і пройшло дитинство малого Панаса. Зимівник з 1740 року почав називатись Колпаківка, і після смерті батька перейшов у власність до сина.
З 1745 року Панас Федорович знаходився на службі у Війську Запорозькому, спочатку простим товаришем, потім отаманом Шкурінського куреня, пізніше полковником полтавського пікінерського полку. М. Мурзакевич пише: «Молодость свою Колпак ознаменовал удальством в набегах на крымских татар, в то время постоянно нападавших на малороссийские селидьбы, и которых Колпак постоянно одолевал, за что куренным товариществом был прозван «лыцарем».
В 1768 році розпочалася чергова російсько-турецька війна, активні бойові дії велися в нашому краї. До складу діючої армії увійшло 7,5 тисяч кінних і 5,8 тисячі піших запорозьких козаків. Вони діяли у складі розвідки, несли сторожову службу, штурмували фортеці, забезпечували переправи тощо. Перед Російською імперією стояло одвічне завдання: витіснення Туреччини з Північного Причорномор’я і здобуття виходу до моря. З 1770 року, будучи в складі другої армії, якою командував князь Василь Михайлович Долгорукий, Колпак із загоном запорозьких козаків знаходився на спостережному посту на Кінбурнзькій косі в районі сучасної Старої Збур'ївки. Чи то місця (Дніпро) нагадали рідну Орель, чи з інших причин, але в тому ж 1770 році Панас Федорович тут заснував нове поселення, яке й назвали знову на його честь Колпаківкою. Під цією назвою село проіснувало більше десяти років і відмічене на карті 1774 року, за якою розмежовано землі за Кучук-Кайнарджийською мирною угодою між Росією і Туреччиною.
За бойові успіхи на території наших земель 14 червня 1771 року Колпак був нагороджений Імператрицею великою золотою медаллю із зображенням погруддя Катерини другої, для носіння на шиї на блакитній стрічці. Нагороду вручили 28 жовтня за ордером князя Потьомкіна. За прикладом окремих командирів, які надсилали начальству подарунки з нашої місцевості, Панас Федорович наважився в 1773 році надіслати генералу М.А. Каховському, ставка якого знаходилась в Олешках, дикого кабана, спійманого в Збур’ївських плавнях. Благодушний Михайло Васильович письмово віддячив та просив Колпака «вместо кабана поймать одного или несколько турок и прислать к нему».
Після перемоги Росії над Туреччиною та приєднання до імперії нових земель, в тому числі і території Старої Збур’ївки, головним ворогом царату на півдні стало запорозьке козацтво як єдина сила, яка ще зберігала дух «вольностей українських». Останні роки історичного існування запорозької Січі Панас Федорович «вел ожесточенную борьбу с обывателями и властями Изюмской провинции за неприкосновенность с этой стороны запорожских владений». В 1775 році, після падіння Січі, Колпаку губернатором Азовської губернії В.А. Чертковим була відведена «рангова дача» (наділ землі) площею 4950 десятин (більше п’яти тисяч гектарів) на лівому березі річки Орель, при впадінні в неї річки Богатої. Панас Федорович був досить заможною людиною, тільки під час одного з набігів татари вкрали в нього близько семи тисяч коней. На отриманій землі полковник в 1780 році заснував ще одну слободу, названу його ім’ям, тільки на російський лад, - Афанасіївкою. За своє славне козацьке життя Панас Федорович не тільки «воював турок та татар», а й заснував два населених пункти. В 1781 році, 31 грудня, Колпак за власним бажанням звільняється з військової служби. Та попри це він ще деякий час мав відношення до армії і остаточно пішов у відставку 25 серпня 1785 року. Через шість років потому Панас Федорович був обраний «предводителем дворянства» Алексопольського повіту Єкатеринославського намісництва, причому за особливі заслуги на новій посаді був нагороджений Катериною другою золотою табакеркою.
Колпак був глибоко віруючою людиною. Як і його товариш Петро Калнишевський, останній кошовий атаман Запорозької Січі, «держал при себе греческих и словянских монахов, пользовался их добрыми советами и старался жить согласно указаниям этих носителей слова Божия». За своє життя він заснував декілька церков, в тому числі в Колпаківці на Орелі 1778 року Святодухівську, в Афанасіївці у 1782 році збудував церкву во ім’я Успіня пресвятої Богородиці.
Панас Федорович мав трьох дітей. Син Іван трагічно загинув, упавши з коня, ще в молодому віці, так і не одружившись, не залишивши нащадків. Доньки вийшли заміж за місцевих поміщиків. Старша Анісія - за Ільяшенка, залишившись жити в Афанасіївці, молодша Надія за Булюбаша, отримавши Колпаківку на Орелі.
26 лютого 1812 року в Збур'ївці, на п’ятдесятому році життя «представился збурьевский житель» Деміан Колпак, вочевидь, будучи родичем Панаса Федоровича та останнім ланцюжком, що зв’язував наше село з його засновником. Коли помер сам славний козацький полковник і де похований, на жаль, невідомо.
В. В. Маруняк

Херсонский ТОП Hosting Ukraine
Стара Збур'ївка © 2011 - 2018