«Село в тільняшці» продовжує славні традиції предків

Історія часто буває настільки «непередбачуваною дамою», що може так переплести події та лю¬дей, як цього ніколи не зробить найкращий письменник-фантаст. Ось і що могло б бути в минулому спільного між південноукраїнським селом Стара Збур’ївка і національним героєм Сполучених Штатів Америки, контр-адміралом, засновником військово-морського флоту США Джоном Полем Джонсом? Чому сучасні жителі нашого села вважають його «старозбур’ївчанином», а на березі затоки Збур’ївський Кут стоїть пам'ятний знак контр-адміралу Джонсу?
Перша історична назва нашого села - Колпаківка, саме під такою назвою населений пункт існував свої перші шість років - з 1770 по 1776 рік і був названий на честь засновника - Панаса Федоро-вича Колпака, полковника Полтавського козачого легкокінного полку. Панас Федорович не тільки разом зі своїми козаками «славно воював турка», а й заснував три села, два з яких на Полтавщині, Колпаківку та Опанасівку, і наше село.
Першими жителями Колпаківки були 25 сімей полтавських козаків з полку Панаса Федоровича, прямі нащадки яких живуть у нас дотепер. Поступово до села почали переселятись інші сім'ї полтавських козаків і на півдні України виникло «полтавське» село з полтавськими звичаями, мовою, одягом, піснями та козацьким духом.
У 1776 році уряд Російської імперії, готуючись до чергової війни з Туреччиною, збудував нову оборону, укріплену лінію - Дніпровську. Одна з фортець була зведена біля Колпаківки, на березі затоки Збур’ївський Кут і отримала назву не за назвою населеного пункту, а за назвою затоки – Збур’ївський ретраншемент. Згодом назва укріплення перейшла на назву села. Колпаківка стала Збур’ївкою, село отримало нову назву, знову ж таки козацьку.
У середині шістнадцятого століття в сім'ї польського шляхтича з міста Сандомир, Мартина Зборовського, народився хлопчик - Самійло. Подія, яка б, здавалось, знову ж таки, не могла мати ніякого відношення до історії нашого села, але історія, як ми вже зазначили — «дама непередбачувана». Хоробрістю і бунтарським духом хлопець пішов у батька, відзначився у Лівонській війні з Московією, дослужився до ротмістра. Під час однієї із своїх численних дуелей вбив іншого польського дворянина, що було державним злочином і за що передбачалась смертна кара. Треба було тікати, і Самійло подався на Січ, де козаки на загальних зборах обрали його своїм гетьманом. У 1583 році Зборовський із загоном в декілька тисяч козаків вирушив у Пониззя Дніпра. На той час Січ щойно розпочала добування солі в Прогноївських озерах, турки й татари постійно цьому заважали. Самійло вирішив супроводжувати своїх промисловців з озброєним загоном на випадок нападу.
Коли ж ескадра, вислана очаківським пашею, атакувала козаків, Зборовський удаваним відступом заманив їх у пастку, в Кут. Турки не зважились вступити в бій та відійшли. Відтоді наша затока, спочатку серед козаків, а потім і серед ширшого загалу, отримала назву «Кут Зборовського», який пізніше трансформувався в «Збур’ївський Кут». Отож своєю сучасною назвою наше село завдячує польському дворянину, офіцеру, козацькому гетьману Самійлу Зборовському.
Минали роки, зростала кількість жителів, народжувались вже корінні збур’ївчани, розбудовувався ретраншемент. Імперія вкотре готувалась до нової війни з Портою, Росія хотіла здобути Очаків, Туреччина планувала захопити Херсон.
Для остаточної перемоги треба було мати сильний військовий чорноморський флот. Військових вітрильних кораблів, які будували в Херсоні, не вистачало, під військові переобладнували торгові судна. У Дніпровському лимані сформували веслувальну флотилію, яка в значній мірі складалась з козацьких чайок і була укомплектована козаками. Флотилія базувалась та проводила навчання в Збур’ївському Куту під захистом батарей ретраншементу. На березі, в селі та фортеці, проживали екіпажі.
Хоча царський уряд і зруйнував Січ в 1775 році, але був змушений знову скликати запорожців до нового війська — «Чорноморського козачого». Гетьманом «чорноморці» обрали підполковника Сидора Білого, який очолив ескадру козацьких чайок, його заступником став Антін Головатий. Захарій Чепіга командував козачою кіннотою і після смертельного поранення Білого став останнім отаманом «Чорноморського козачого війська».
На флоті, крім військових кораблів, не вистачало й моряків, особливо командного складу, уряд запрошував спеціалістів з різних морських держав: англійців, німців, греків, голландців та інших, Одним з таких запрошених спеціалістів був Джон Пол Джонс, який народився в Шотландії в 1747 році в сім’ї садівника. В тринадцять років Джонс розпочав свою морську кар'єру, ставши юнгою на одному з торгових кораблів, через п'ять років він вже помічник капітана, а в двадцять один - капітан.
У 1775 році американські колонії розпочали війну за незалежність від Англії. Джонс, як справжній шотландець, активно підтримав ідею повалення британського панування і отримав від нової влади колоній завдання розпочати боротьбу з англійськими кораблями, які здійснювали забезпечення експедиційного корпусу, що воював проти колоній. Піднявши на своєму тридцятигарматному бригу «Альфред» прапор Сполучених Штатів Америки, Джонс вийшов у море. Його ескадра стала першим військово-морським флотом США. Рахунок захопленим та потопленим британським кораблям йшов на десятки.
Король Англії Георг III оголосив Джона Пола Джонса своїм особистим ворогом і заявив, що мріє повісити його двічі: за голову - для смерті і за ноги - для ганьби. Але море не дало можливості королю здійснити це бажання - море явно було на боці шотландця. Влада та народ США зробили Джонса національним героєм, присвоївши йому звання першого капітана Сполучених Штатів.
У 1788 році капітан отримав від Катерини II запрошення на службу до російського флоту, 15 квітня Джонс прибув до Петербурга, зустрівся з імператрицею та подарував їй примірник Конституції США Отримавши чин контр-адмірала, Джонс вже в середині травня був в Дніпровському лимані, де прийняв командування вітрильною ескадрою, піднявши свій прапор на лінійному кораблі «Володимир».
Стосунки з вищими офіцерами у Джонса не склеїлися з самого початку. Англійці, яких було достатньо в російському флоті, вважали його ворогом британської корони, багато офіцерів не могли пробачити шотландцю його «не шляхетне походження» та «піратське минуле».
Але склалися дружні стосунки з Суворовим. «...Здесь вчера с Паулем Джонсом увиделись мы, как столетние знакомцы» - писав полководець. Близькими та рідними для контр-адмірала стали українські козаки, з якими він відчув «спорідненість душ». За службовою необхідністю, для координації спільних дій під час бою Пол Джонс 6 червня зустрівся з командиром ескадри козацьких чайок. Козаки настільки вразили флотоводця, що «службова необхідність» миттєво переросла в справжню чоловічу дружбу. Джонса «тягнуло до козаків», декілька разів він відвідував їхній табір, затоваришував з Сидором Білим, був за козацьким обрядом посвячений в запорожці, отримав в подарунок козацький одяг та зброю. Посвячення в козаки передбачало для Джонса хрещення, перехід в православ'я.
Побратавшись з козаком Іваном, відзначивши «по-козацьки» цю подію, вирушили на човні, в темряві, до турецького фрегата, на борту якого контр-адмірал написав своє відоме «Спалити Пол Джонс». Саме серед козаків Джонс відчував себе «своїм серед своїх».
Під час Лиманської битви, яка відбулась 17-18 червня, флотилія Джонса за підтримки веслувальної флотилії та берегових батарей завдала поразки турецькому флоту: були спалені або потоплені три 64-гарматних, два 40-гарматних, три 32-гарматних і декілька менших кораблів ворога. Турецький флот відступив у море, відкрилась можливість для штурму Очакова.
За цю перемогу контр-адмірал Джонс отримав від імператриці орден Святої Анни і був відкликаний до Петербурга для призначення командуючим Балтійським флотом. Але не склалося, англійська розвідка зробила все можливе для дискредитації Пола Джонса, «особистого ворога англійського короля». Контр-адмірал російського флоту виїхав до Франції, де в 1792 році, у віці 45 років, помер. У 1905 році тіло «батька американського флоту» ексгумували та перевезли до США, де з усіма військовими почестями поховали в каплиці Морської академії.
У Старозбур'ївській церкві досьогодні зберігся іконостас, який стояв з 1776 року, в гарнізонній церкві Збур'ївського ретраншементу. І сьогодні старозбур'ївчани звертаються до Всевишнього перед іконами, на які колись молились Сидір Білий, Джон Пол Джонс, Захарій Чепіга, Олександр Суворов та багато інших славних воїнів.
І зараз все більше старозбур’ївських хлопців присвячують своє життя морю, продовжуючи славні традиції предків. До більшовицького перевороту 1917 року основним заняттям чоловічої частини Старої Збур’ївки було мореплавство. Матроси, штурмани, капітани зі Старої Збур’ївки були в усіх портах та морях світу. Село мало свій флот, багато старозбур’ївчан мали свої кораблі, були судновласниками. За радянських часів старозбур’ївських хлопців переважно призивали на військову службу до флоту і рідко можна було б знайти торгове судно в різних портах світу, де в команді не було б хоч одного «нашого». Сучасні старозбур’ївські моряки повертають селу ще одну його, поетичну, назву - «Село в тільняшці».
В. В. Маруняк

Херсонский ТОП Hosting Ukraine
Стара Збур'ївка © 2011 - 2018